«Церква у хаос війни приносить мир і злагоду», — отець Любомир Яворський про теперішню діяльність «Мудрої справи»

Зокрема розпочала евакуацію людей із прифронтових та небезпечних регіонів, розселення їх у мережі прихистків, почала надавати продуктові та гігієнічні набори тим, хто цього найбільше потребує, хто найбільше постраждав від цієї війни. Також постали декілька пунктів незламності завдяки цій же фундації. А сьогодні ми вже говоримо про центри зцілення ран, які розпочинають поширюватися при парафіяльних осередках Української Греко-Католицької Церкви. До цього також варто додати й ті проєкти, які є більш стратегічного спрямування. Про це якраз сьогодні ми і поговоримо з отцем Любомиром Яворським, керівником Патріаршої фундації «Мудра справа» та Патріаршим економом Української Греко-Католицької Церкви.

о. Іван Вихор: Отож, отче, вітаємо Вас. Раді бачити та спілкуватись сьогодні разом з Вами. Насамперед, хотілось би запитати наступне: впродовж цієї війни кожен з нас, певним чином, змінювався. Змінювалась, мабуть, і сама Патріарша фундація «Мудра справа». Чим є сьогодні «Мудра справа», на Вашу думку?

о. Любомир Яворський: Війна вносить свої корективи, тож усього передбачити не можна. Війна — це хаос. У цьому хаосі Церква мусить знайти своє місце, бо ми знаємо, що Церква у хаос приносить мир і певну злагоду.

Створена до початку повномасштабного вторгнення Патріарша фундація «Мудра справа» мала свої цілі та завдання. Я їх називаю смисловими, трансформаційними, тобто, такими, які мали працювати із громадами чи соціальним підприємництвом. Щось на зразок відомої у цілому світі німецької організації «Kirche in Not» (Церква в потребі). Патріарша фундація мала би допомагати і громадам, і священнослужителям, і нашим парафіям, власне, підтримувати їхній розвиток та проєкти.

Патріарша фундація «Мудра справа» практично створилася в лютому 2022 року, перед повномасштабним вторгненням. Ми усвідомили, наскільки велика гуманітарна соціальна криза прийшла і в нашій Церкві, і в українському суспільстві загалом. Тож нам треба було реагувати дуже швидко на ці виклики гуманітарного спрямування, але також зберегти структури, бо саме через мережу ти можеш служити і допомагати. Усі ці вище перелічені проєкти ми здійснюємо завдяки тому, що нам вдалося трансформувати певні ідеї, по-іншому подивитися на інші створені нами організації і їх залучити. Патріарший паломницький центр розпочав евакуйовувати вимушено переселених осіб, продуктові набори ми розпочали формувати, підтримуючи наші монастирі, згромадження чи українського виробник.

Сьогодні ж ми бачимо, що поволі хаос проходить. Але, на жаль, криза не зменшується. У випадку відповіді на гуманітарні виклики, ми маємо чудову мережеву організацію у нашій Церкві — «Карітас-України». Сьогодні її мережа надзвичайно гарно розвинулася у нашій Українській Греко-Католицькій Церкві. Тож ми повертаємося до своєї первинної цілі, первинних завдань. І це — великі проєкти, які я називаю проєктами рівня митрополита Андрея Шептицького. Адже він також реалізовував безліч проєктів у часі тих воєн, коли він керував Церквою. Такі ж проєкти сьогодні ми робимо як Патріарша фундація, фундація Блаженішого Патріарха Святослава, від його імені. Наприклад, у 2022 році, коли вже росіяни відійшли від Києва і була нагода виїхати, ми з Блаженнішим Святославом поїхали у Кривий Ріг. У Кривому Розі Блаженіший зустрівся з представниками різних місцевих громад. Він слухав їх, розпитував про те, що вони потребують. Натомість вони розповіли йому про свої подвиги, про те, як вони вистояли, розказували про свої мрії, про свої бажання, і про те, як вони хочуть відбудовувати свою хату в дусі митрополита Андрея Шептицького. Після цього Блаженіший покликав мене і зініціював, щоб я поїхав у той регіон ще раз і дізнався про їхні найбільші потреби: чим ми як Церква можемо їм допомогти. Власне, через Патріаршу фундацію «Мудра справа» ми започаткували співпрацю із Зеленодольською громадою на Дніпропетровщині. Цій громаді ми запропонували навчальну програму. Чому? Тому що, вони самі цього хотіли. Навколо них заміновані поля, багато втрат, велика руйнація міст і сіл, тож вони вирішили навчатися. Вони чітко усвідомлюють, що зараз буде можливість отримання грантів та фінансування, і це дозволить усім разом у громаді розвиватися. Тому ми розробили і запропонували 5-тимодульний курс навчання для 30 людей, яких попередньо відібрали. Відтак вони захистили свої проєкти. Зараз у написанні грантів та отриманні фінансування їх супроводжує Консультаційний центр, який ми маємо у нашій Українській Греко-Католицькій Церкві. Усе це насправді робить для них Церква. Вони здивовані. Вони здивовані, що Церква приходить до них й організовує таку програму. Ці люди ніколи не могли собі уявити, що Церква може щось таке робити Тож ми їм розповіли про митрополита Андрея Шептицького, який робив акцент на освіті, на навчанні і на створенні кооперативів. Насправді, десь так синусоїдно, але з навчання починається все. Тому ми зробили для них таку програму і далі з ними працюємо.

Більше того, ми побачили не лише те, що цей проєкт дуже гарно відбувається. Насправді, ці громади є дуже зранені. Я часто люблю повторяти про те, що ми як Церква даємо людям надію. Бо тільки тоді, коли ми показуємо їм надію, вони бачать майбутнє. Тоді вони хочуть щось вже зараз робити для майбутнього. А як можна показати цю надію? Їх треба полікувати! Недарма у стратегії нашої Церкви до 2030 року, один із пунктів звучить як зцілення ран війни. Комісії, які ми маємо у нашій Церкві, включно з Патріаршою фундацією «Мудра справа», яка заснована Керівним центром Патріаршої курії УГКЦ, започатковують різні проєкти задля зцілення. Тож ми побачили ще більшу роль, яку можемо відіграти тепер. І це — зцілення громад. Ми запросили представників громади до Львова, де ми провели для них новий курс — «Зцілення громад». На нього прибуло 30 різних людей. Зараз маємо можливість прийняти ще 9 таких громад з інших прифронтових регіонів: Запоріжжя, Дніпро, Суми, Харківщина, Одещина. Тобто, саме зараз ми шукаємо, активно відбираємо такі громади, після чого будемо їх запрошувати до нас, щоб трішки їх зцілити. Це — перше. Друге: їх треба згуртувати. Часто в громаді вони не знають один одного. Тож і не усвідомлюють цієї сили, яку я називаю «емерджентною силою», сили в цілому, те, що притаманне не одній людині, а притаманне цілісності. Йдеться якраз про громаду. Вона може, якщо працюватиме разом, відбудовувати, мати силу і потенціал в собі. І це те, що ми зараз робимо на цих курсах зцілення: резистентність, стійкість, лідерство, психологічні аспекти. І бачимо колосальний результат!

Я говорю про проєкти, через які Церква виходить із храму. Може хтось скептично подивиться на це, мовляв, Церква вийшла з храму. Але насправді там, у Зеленодольську, ніколи не було храму. Коли ми приходимо в ті громади на Сході, зазвичай там ще немає наших храмів. Так, ми буваємо там через мережу «Карітасу» чи «Мудрої справи» завдяки гуманітарним проєктам. Ми не залишаємо людей сам на сам з бідою. Ми були і є разом з ними: ми їх годували, ми їх підтримували, ми їх евакуйовували. Через усі ці проєкти, які ми робили, ми вийшли з храмів і прийшли до них. Але тут стався цікавий, а я би сказав асиметричний, момент: Церква вийшла з храмів, а вони тепер просять храму. Сьогодні ця Зеленодольська громада каже: «Ми дуже хочемо свій храм, ми дуже хочемо священнослужителя, ми дуже хочемо, ми зрозуміли, ми побачили великий сенс цієї нашої співпраці і ролі Церкви для нас». Ми приходимо ці етапи зцілення, і дивимося в майбутнє з надією.

о. Іван Вихор: Ми ще повернемось до того, щоб обговорити конкретно кожен з цих проєктів, про які ви згадали. Перш за все хотілось би запитати ще одну річ, про яку ви неодноразово згадували, а саме про особу митрополита Андрея Шептицького. Справді, коли подивитися на усі ці проєкти, які реалізовує Патріарша фундація «Мудра справа», можна простежити певну історичну паралель. Зрештою, і є можливість цю паралель проводити, адже митрополит Андрей Шептицький був свідком Першої світової війни, Другої світової війни, був свідком повоєнного зубожінння українського народу і тому багато з його ідей, справді, були направлені на те, щоби допомогти тодішньому стражденному українському народові, українському містові і селу у їхньому відродженні. І тому ми маємо сьогодні можливість черпати з його спадщини. Якими основними принципами керується Патріарша фундація «Мудра справа», які запозичили якраз в праведного митрополита Андрея?

о. Любомир Яворський: Якщо поглянути на саму назву фундації «Мудра справа», то вона має ще глибше коріння, яке сягає своїм корінням ще до періоду митрополита Андрея Шептицького. Тому що, іншими словами йдеться про софійна справу. А це — мудрість Божа і софійність нашого українського народу. Власне, саме цю мудрість ми закладаємо, коли реалізовуємо наші проєкти. Ми точно робимо їх далекоглядними, тобто, служимо на довгу перспективу. У дусі митрополита Андрея Шептицького «відбудовуємо рідну хату». Ми далі продовжуємо навчати, організовувати освітні програми. Для нас дуже важливими є також програми для навчання священнослужителів. Вже сьогодні ми маємо гарний кістяк, ядро священнослужителів, які готові сьогодні міняти чи то власну парафію, а чи їхати, щоби підсилити, працювати в інше місце. Вони справді зловили смак змін: переживши свою власну трансформацію, вони досвідчили і побачили історію успіху, як можна через такі зміни проходити і сіяти це місійне зерно. Це зерно, яке люди ніколи не мали, але можуть його прийняти.

Під час кожної кризи українського народу, Господь Бог нам посилає своїх Мойсеїв. Про митрополита Андрея Шептицького кажуть, як про Мойсея українського народу. Бог любить нашу Церкву, бо ми мали провідників і «Мойсеїв» в нашій Церкві на кожен етап. Можемо також згадати патріарха Йосифа Сліпого, його сталь, витривалість, візійність, щоби зберегти Церкву в країні, де вона перебувала у підпіллі, зберегти її у світі. Мирослав-Іван Любачівський повернув Церкву до України, яка вийшла з підпілля. Наш Блаженіший Любомир Гузар повернувся сюди, на лівий берег Дніпра, і тут постав наш Патріарший собор та цілий комплекс, де народжуються ідеї для служіння українському народові. Сьогодні ми маємо Патріарха Святослава, з яким ми йдемо разом та усі ці програми реалізовуємо. Знову ж таки, через його візійність, бажання служити та бути поруч.

Тож, коли й справді подивимось на цю тяглість, ми закладаємо мудрість нашого проводу в різні епохи, в різні періоди. Ми як Церква володіємо ДНК виживання, бо наша Церква завжди терпіла. Наша Церква, дякувати Богу, ще ніколи не насолоджувалася життям, а завжди була у різних випробуваннях: гоніннях, переслідуваннях, викликах. І навіть на долю сьогоднішнього Глави Церкви випали і пандемія, і революції, і війна, і повномасштабна війна, вторгнення, анексії, зубожіння народу, біженці, переселенці… Насправді, ми маємо це ДНК, це наше минуле, яким ми загартувалися. Більше того, маючи в собі цю державотворчість, силу державотворчості, і сьогодні завдяки нашому проводу і нашій жертовній праці ми можемо робити чи з тією організацією, а чи з іншою організацією, великі справи. Задля того, щоби бути поруч з стражденним українським народом.

Роздача продуктових наборів в Одесі

о. Іван Вихор: Справді, Ви згадали про те, що простежується певна тяглість у діяльності Патріаршої фундації «Мудра справа», яка полягає у втіленні мудрості проводу Церкви. Але водночас ми повинні також не забувати про те, що цей провід Церкви вийшов із самої Церкви. Таким чином, Церква діє синергійно, діє як одне Христове тіло.

Водночас Ви згадали про те, що для того, щоби справді вносити ті чи інші зміни у ті чи інші громади потребуємо добрих провідників, священників, які би могли координувати ті чи інші процеси. Яким чином сьогодні Патріарша фундація «Мудра справа» залучає таких священників, як їх підтримує, зрештою, як їх надихає до того, щоб вони ставали на місцях тими добрими провідниками?

о. Любомир Яворський: У моєму житті це часто повторюється. Прикладом може бути моє минуле служіння військовим капеланом. Нас було 176 військових капеланів, волонтерів, — люди ідейні, священнослужителі — які із початком війни згуртувалися, не залишились на своїх парафіях, а поїхали служити, тобто, хотіли чогось більшого. І дякувати Богу, у нас в Церкві, не бракує таких жертовних «посвятних» людей.

Зараз наш погляд, очевидно, скерований на схід країни: там, де наші екзархати, там, де наші дещо слабші, не до кінця ще розвинуті структури, скажімо, чи то інфраструктурно, чи щодо чисельності священнослужителів, чи навіть щодо матеріального забезпечення. Часто наші священнослужителі на Сході України живуть, — і про це неодноразово зазначав Блаженіший Святослав, — за межею бідності. Тому, це насправді подивугідні люди. Наше завдання, як і їхніх місцевих ієрархів, підтримати їх.

Коли ж ти його підтримуєш, він бачить, що за ним стоїть Церква, то він готовий у тій парафії жити. І не тільки жити, а ще й вмирати за своє служіння, за цей народ. Я подивляю, але коли ми приїжджаємо до них, спілкуємось з ними, то бачимо, що там багато не треба, а лише трішки підтримки. Тому наші проєкти були направлені на те, щоби руки наших священнослужителів не були порожніми, щоби руки наших священнослужителів завжди мали, що дати, — чи то продуктові набори, гігієнічні набори чи якусь іншу допомогу. І коли той священник бачив, що за ним стоїть Церква, він робив все можливе і неможливе.

Насправді, це велике щастя, що маємо таких посвятних священників. Але нам треба ще більше, — і це виклик для нас. Ми би дуже хотіли більше таких священників. Можливо, війна породить більше покликань. Адже я спостерігаю через ті проєкти, які ми робимо від Патріаршої фундації «Мудра справа», запит на нашу Церкву є колосально високий. Кажуть, «жнив багато — робітників мало». І, насправді, жнив дуже багато. Сьогодні людям на сході нашої країни відкрилися очі, і вони побачили ту брехню й обман того радянського минулого, у яких вони жили. Тепер вони мають колосальний запит на справжність, на правдивість. І водночас добре розрізняють, хто хоче скористатися і з якими намірами приходить. Знову ж таки, це для нас своєрідний виклик: піти туди, піти до тих людей і бути поруч з ними.

Продуктові набори у Миколаєві, 10 грудня 2023 року

о. Іван Вихор: У цій Вашій відповіді справді чуються ще недавні і, так би мовити, свіжі враження. Адже не так давно Ви разом з командою Патріаршої фундації «Мудра справа» мали нагоду відвідати наших священнослужителів, наші громади на Сході нашої держави. Більше того, за 50 км від лінії фронту було відкрито черговий пункт незламності «Добрий самарянин» у місті Покровську. Що це за такий простір, який називається пункт незламності «Добрий самарянин»?

о. Любомир Яворський: Я не хочу казати, що люблю, але я мушу і хочу приїжджати, щоб доторкатися до ран війни, дивитися, бачити. Ти не можеш добре послужити людині, якщо ти не бачиш і не доторкаєшся до неї. Як лікар, який робить діагностику, спілкується з людиною, і лише тоді він може поставити правильний діагноз. Тож насправді з кабінету чи з храму десь тут у Києві важко побачити ту потребу, колосальну потребу тієї людини, до якої ми приїжджаємо. Тож дуже часто ми виїжджаємо, дивимось, доторкаємось, аналізуємо успішність наших проєктів, які функціонують. Також спілкуємось з людьми, спілкуємось з нашим духовенством, з єпископами на місці.

У нашій останній поїздці у Запоріжжя і Покровськ ми відвідали дуже активних священників, через яких уже 2 роки тісно працюємо в часі повномасштабного вторгнення. Одниміз наших проєктів було створення пунктів незламності «Добрий самарянин». На сьогоднішній день по Україні ми маємо 25 штук. Це не є мало, але, очевидно, що й небагато. Та, ми розуміємо, що всієї потреби не зможемо закрити. Тим більше, що ми цю ідею підхопили, коли наша держава запустила проєкт пунктів незламності.

Однак, ми побачили, — і це був відгук на місцях, — що наші пункти незламності є ефективніші, і тому значно більше людей приходять саме до них. Відтак я отримував дуже багато листів від голів районних рад про те, щоби ми не закривали наші пункти незламності. Були різні періоди: зимою існувала одна потреба, а літом — інша. Туди приходять дітки, де з ними працюють, в іншому місці туди увійшов «Карітас», ще в іншому — розпочали працювати психологи із старшими людьми. Цього ж разу ми відкрили ще три пункти незламності на прифронтових територіях.

Але так виглядає, що ми закриваємо цей проєкт. Сьогодні він вже трансформувався в ідею Центрів зцілення ран. Все ж таки, це певний намет, і тому його потрібно цілодобово охороняти. Зараз ми вже ставимо більш капітальні споруди, які виконують три основні завдання: душпастирське, соціальне і психологічне. Я щиро сподіваюся, що ми ще підемо на Схід, будемо ті Центри зцілення ран ставити і масштабувати. Тим більше, це стратегія нашої Церкви — зцілення ран війни.

Освячення пункту незламності у м. Покровськ, 16 січня 2024 року

о. Іван Вихор: Скажіть, чи могли би Ви більш детально розповісти про ці Центри зцілення ран? Що саме там відбувається? Яким чином воно відбувається? Що це таке? Це — приміщення? Це — певний простір? Чи, все таки, ми говоримо про певне місце зустрічі?

о. Любомир Яворський: Все, що Ви назвали — це і є Центр зцілення ран. Це — мультифункціональна споруда, яка не потребує великих інвестицій, часових меж, щоб її спорядити, чи додаткових погоджень. Це — тимчасова споруда, але вона має свої основи. Вона, як модульний будинок, тільки більший у просторі. Там є окрема кімната, де священнослужитель чи психолог можуть працювати, збирати людей та працювати з різними категоріями осіб.

Як знаєте, у нашій Церкві існує дуже багато різних програм: чи то праця з родинами загиблих, чи праця з дітьми, а чи з іншими вразливими категоріями. Тож ми даємо простір для Церкви там, де його ніколи не було.

На сході України ми часто й до сьогоднішнього дня зустрічаємо ситуації, коли священнослужитель служить у вагончику. Коли ж він отримує такий Центр зцілення ран, то вже трішечки розширює межі, а отже, здатен огорнути більше людей. Власне, у тих Центрах зцілення ран зараз ведуться ті активності, які священнослужитель на здійснює на парафії. Тобто, він може їх переносити саме туди. Це такий простір, де людина може прийти, поспілкуватись, її можуть почути, отримати допомогу.

Очевидно, шо ця ідея також буде трансформуватися, змінюватися. Адже на різних етапах війна створює різні виклики. Ми прийдемо ще до повоєнного періоду. І це також буде дуже складний період. Кажуть, що військовому, який повертається з фронту, значно важче пройти етап адаптації, аніж піти на фронт. Тож саме нас чекає цей повоєнний період. Я вірю, що він буде. Моя надія і віра кажуть, що це буде якнайшвидше. Я сподіваюсь і молюсь про це. Але цей повоєнний період буде, і він буде складний. У тих різних часових етапах наші Центри зцілення ран війни будуть знаходити свою актуальність, свій час.

Так, як і Патріарший собор. Під час будь-яких викликів перед українським суспільством він завжди знаходив свою роль: чи це в часі пандемії, чи це в часі повномасштабного вторгнення, чи під час революції Гідності, чи в інші періоди. Він завжди виконував свою унікальну роль у той період чи інший історичний період. Маючи певну інфраструктуру, систему та структуру, ми зможемо швидко реагувати на різні часові виклики, пов’язані з війною.

Пункт незламності "Добрий самарянин" у Запоріжжі, 15 січня 2024 року

о. Іван Вихор: Дивлячись на цю дворічну історію існування Патріаршої фундації «Мудра справа», бачимо також і її трансформацію також у тому форматі, що її початкові проєкти були, певним чином, реакційними: трапився певний виклик війни, на який потрібно було негайно відповідати, тож поставав той чи інший проєкт. Сюди можна віднести евакуацію, розселення внутрішньо переміщених осіб або ж надання продуктових чи гігієнічних наборів. Водночас, ця трансформація призвела до того, що Патріарша фундація «Мудра справа» розпочинає започатковувати проєкти більш стратегічного плану, зокрема ми говоримо сьогодні про освітні, навчальні проєкти, проєкти з психологічною реабілітацією, проєкти з духовного супроводу. І ви згадали про два таких — «Зцілення громад», перший заїзд якого, як нам відомо, вже відбувся, а також проєкт «Дія в надії», який також вже початково відбувся у Зеленодольській громаді. Чи можна вважати, що Патріарша фундація таким чином готує певне підґрунтя для цього повоєнного відновлення України? І якою бачить свою функцію Патріарша фундація у цьому повоєнному відновленні України?

о. Любомир Яворський: Так, Ви якраз дуже гарно підмітили цей трансформаційний момент у нашій Патріаршій фундації «Мудра справа». Справді, ці два проєкти, які ви щойно назвали, будуть надзвичайно актуальними. Вони вже зараз є такими, адже бачимо історію успіху. Але також будуть такими й надалі, у повоєнному часі, бо перед нами буде завдання відбудовувати. Нам усім треба буде, — і ми вже це бачимо на прикладі демографічної карти і руйнацій, які відбулися, — відбудовувати «нашу рідну хату». Звичайно, нам буде дуже важко, але це дуже потрібно. Тож тепер на перше місце виходить спроможність: чи ми зможемо відбудувати рідну хату? Кажуть, що ресурсів є багато, у світі хочуть надавати, але чи спроможні ми це прийняти і відбудувати? Для нас як Церкви важливо, що не ми приходимо і відбудовуємо, а ми творимо ядро в громаді, магнетичне ядро. Це — ціннісно орієнтована структура, яка притягує до себе також ціннісно орієнтованих людей через навчання, через програми. І ми разом думаємо над тим, як ми будемо відбудовувати. Ми виконуємо свою роль через освітні й навчальні ініціативи — надання тих ціннісних орієнтирів, а вони у своїй ролі — хтось із бізнесу, хтось із громадського сектору, з політики, хтось як волонтер. Ми створюємо платформу, й усі ці важливі суспільні рольові інституції думають разом: «А як ми будемо відбудовувати і що ми робимо для тієї відбудови?»

Натомість, зараз ми бачимо, наскільки люди вже хочуть бачити надію. Знаєте, якщо ми будемо чекати до завершення війни, я боюсь це казати, та чи ми доживемо тоді? Тому що, людину тримає надія. Вона має бачити, вона має хотіти і кожен у своїй ролі повинен щось робити. Я пригадую директорку Броварського дитячого садочку, яка почала активно відбудовувати свій садочок. Ми та наш екзархат у Німеччині, який очолює владика Богдан Дзюрах, її підтримали, надавши фінансову підтримку. Вона сказала таку ключову річ: «У мене навчаються дітки вимушено переміщених осіб, хлопців, чоловіків, які зараз воюють на фронті. Усі вони роблять там свою роботу. Я ж дуже переживаю, що коли вони повернуться з перемогою, то скажуть: „Ми там свою роботу виконали, а чого ви тут не робили свою?“ Тож вона каже: „Я мушу тут робити свою роботу. Коли ті військові знають, що їх діти перебувають у надійних руках, про них дбають, то у них з’являється більша мотивація нас захищати“.

Кожен відповідно до своєї ролі має робити ось ці маленькі кроки до нашої перемоги. Ми ж як Церква, маємо свою роль, вона у нас визначена. Здійснюємо її через душпастирський супровід, тому що маємо військових капеланів, ми це робимо задля здоров’я тіла через медичних наших капеланів, як Церква загалом — говоримо про вчительський уряд і навчання, гуманітарну і благодійну допомоги, психологічну реабілітацію. Це об’єднана спільнота в тій ролі, яку може виконувати Церква. Тому стараймося свою роль принаймні гідно виконувати.

Перший заїзд проєкту "Зцілення громад" у м. Львові, 26-30 січня 2024 року

о. Іван Вихор: Ви дуже вдало сказали про свою роботу, яку повинен кожен виконувати на своєму місці. Очевидно, що і Церква як інституція, як тіло Христове має також свою «роботу», якщо можемо про це говорити такими категоріями. Але водночас існує Патріарша фундація «Мудра справа», яка відповідає на виклики війни, яка дарує надію людям, яка забезпечує певними здібностями, навичками і так далі. Тож наприкінці хотілось би викристалізувати, яким чином Патріарша фундація «Мудра справа» справді допомагає Церкві виконувати оцю «свою роботу» — проголошення вістки про воскреслого Христа?

о. Любомир Яворський: Наш Синод Єпископів затвердив Стратегію 2030, у якій є присутніми 7 важливих пунктів. Саме їх сьогодні Церква береться стратегічно виконувати. Один із цих пунктів — зцілення ран війни. Також у них йдеться про душпастирське навернення, місійність, тобто вихід назустріч світові, і т. д. Існує 7 гарних, чудових орієнтирів та напрямків.

Кожна із рольових інституцій у нашій Церкві, яку ми створили, відповідає тій чи іншій місії, напрямку й пріоритету. Скажімо, коли ми говоримо про те, щоби піти до відкинутих, забутих, маргіналізованих, то йде «Карітас», приходить до них і надає допомогу. Коли говоримо про освітній напрямок — маємо Український католицький університет та різні програми, чи то у «Мудрій справі», чи у комісіях. Коли говоримо про зцілення ран, то маємо Комісію у справах охорони здоров’я, Департамент військового капеланства, Пенітенціарний відділ УГКЦ. Тобто, ми дивимось, щоби кожна із наших інституцій долучалася до реалізації тих орієнтирів, напрямків, які подав наш Синод у цій стратегії.

Але тут варто взяти до уваги ще один важливий момент — ми зустрілися із небаченою досі для нас кризою. І тільки одна рольова інституція не зможе справитися. Тому ми маємо співпрацювати, обмінюватись інформацією. Тож наше завдання як Керівного центру Патріаршої курії УГКЦ полягає у тому, щоби засновані нами організації підсилювали один одного, обмінюючись інформацією. Перед нами колосальний виклик, тож тільки в єдності, об’єднаності, поінформованості ми зможемо краще доходити до кінцевого бенефіціара, до того, хто найбільше потребує нашої допомоги.

о. Іван Вихор: Наприкінці, отче, скажіть, будь ласка, яким чином можна доєднатись до тих чи інших освітніх ініціатив Патріаршої фундації «Мудра справа», — чи ми говоримо про зцілення громад, чи ми говоримо про «Дію в надії»? Водночас, яким чином взагалі можна приєднатись до діяльності «Мудрої справи» чи то своїми фінансами, чи то своєю працею, а чи іншим служінням?

о. Любомир Яворський: Ми так швидко побігли. Фундація створилася практично з перших днів війни, тож ми відразу пішли в проєкти, пішли створювати різні гуманітарні, благодійні, освітні ініціативи. І, чесно кажучи, ми досі не видихнули. Ми ще жодного разу не зупинились. Нам, очевидно, треба зробити зупинку, переосмислити, подивитись. Вже плануємо це, плануємо стратегічні сесії, щоби усвідомити, куди ми рухаємось, чому надаємо пріоритет. Викликів і справді зараз маємо багато, і як структура, і як система. Тому це все треба підкореговувати, проаналізовувати і дивитись.

Для Патріаршої фундації «Мудра справа» зараз важливо: перше — це проаналізувати ті всі наші здобутки й інші речі, тому що ми швидко почали все робити, а друге — запустити правильну або ж навіть кращу комунікацію. Тільки зараз у нас стартуватиме новий сайт, де кожен зможе прийти і подивитись на ті чи інші успішні проєкти, які ми реалізовуємо, скільки ми залучили на це ресурсів, хто є нашими донорами чи партнерами, з ким ми це робили, які нові проєкти ми відкриваємо і де ми потребуємо залучити ще більше ресурсів. Важливо, щоби й громади мали нагоду почитати й ознайомитися, у яких регіонах Патріарша фундація «Мудра справа» планує діяти і служити, а відтак податися на це. Тому найближчими тижнями уже буде презентовано офіційний сайт Патріаршої фундації «Мудра справа», через який можна буде більше дивитися і комунікувати.

На сьогоднішній день ми найбільше співпрацюємо з нашими перевіреними донорами, партнерами, з ким ми вже багато років працювали до того. Я як Патріарший економ, маю з ними контакти, налагоджені зв’язки. Ми поволі будемо виходити інформувати, залучати тут в Україні українське суспільство. Адже Патріарша фундація досі найбільше служить завдяки нашим закордонним партнерам. А хотілося би, щоби ми об’єднувалися і тут, внутрішньо, додатково шукали можливості, щоби ті успішні проєкти, — дуже важливі й актуальні, — могли розвивати, підтримувати і продовжувати.

о. Іван Вихор: Щиро дякуємо Вам за це інтерв’ю, за ділення Вашим досвідом, а також інформацією про Патріаршу фундацію «Мудра справа», про її проєкти і про всю її діяльність, яку вона й справді намагається реалізовувати в дусі митрополита Андрея Шептицького.