«Коли храм стає домом»: як у Кривому Розі зігрівають не лише тіла, а й серця

Пункт працює щоденно з 8:30 до 17:00. У середньому за день сюди приходять 20–30 людей. Під час тривалих відключень електроенергії цифра не змінюється — потреба в теплі та світлі залишається постійною.

Тепло серед темряви

Російські удари по інфраструктурі боляче вдарили по життю міста: понад 20 годин без світла на добу, відсутність опалення, виснаження і психологічна напруга. У таких умовах навіть проста можливість випити гарячого чаю стає розкішшю.

У пункті незламності люди можуть:

• зігрітися;
• зарядити гаджети;
• підключитися до інтернету;
• поспілкуватися;
• помолитися;
• отримати гарячі напої.

Найчастіше приходять літні люди та внутрішньо переміщені особи. Для багатьох із них це не лише практична допомога, а й можливість відчути, що вони не самі.

«Люди хочуть просто тепла, — ділиться настоятель парафії о. Іван Талайло. — Тепла фізичного і людського».

Історія пані Світлани: від самотності до служіння

Пані Світлані 70 років. Вона — внутрішньо переміщена особа. Після переїзду до Кривого Рогу їй довелося звикати до нового міста й до самотності. Узимку її невелика орендована квартира ставала холодною і темною. Телефон, єдиний зв’язок зі світом, швидко розряджався.

Одного дня вона наважилася зайти до пункту незламності при парафії — просто зігрітися й підзарядити телефон. Її зустріли гарячим чаєм і щирою розмовою.

З того часу пані Світлана почала приходити майже щодня. Згодом вона долучилася до волонтерського служіння — разом з іншими плете маскувальні сітки для військових. Робота руками, спільна молитва, розмови за чаєм повернули їй відчуття гідності й потрібності.

«Церковна спільнота для мене зараз — як родина. Тут мене знають, чекають і підтримують», — каже вона.

Її історія — приклад того, як пункт незламності може стати не лише місцем тепла й світла, а й простором відродження.

Спільнота, що тримається разом

При пункті на постійній основі діє волонтерський осередок із плетіння маскувальних сіток. Волонтери допомагають відвідувачам, чергують, підтримують порядок. Люди приходять не лише отримати допомогу, а й самі стають частиною служіння.

Відвідувачі дякують, приводять знайомих, повертаються знову — вже не тільки як потребуючі, а як співучасники спільної справи.

Через пункт незламності парафія стає місцем безпеки й підтримки. Тут Церква — не абстрактне поняття, а жива присутність поруч із тими, хто переживає найважчі часи.

Подяка тим, хто поруч

У парафії наголошують: жодна така ініціатива не існує сама по собі.

«Щиро дякуємо кожному, хто підтримує такі ініціативи в Україні та за кордоном. Ваша допомога перетворюється на тепло, світло й надію для конкретних людей. Завдяки вам Церква може бути поруч із тими, кому найважче. Разом ми будуємо спільноту взаємної підтримки й любові».

У місті, де темрява часом триває довше за день, маленьке світло на території храму щодня нагадує: незламність — це не лише про стійкість, а й про здатність бути разом.